Місце проживання - це те, що відрізняє андську кішку від решти котячих. Але є у них і спільне. Андську кішку порівнюють і з оцелотом, і з манулом, і з сніжним барсом. Щодо останнього - вона і справді схожа на сніжного барса - сріблясте хутро в рудих плямах, густе і довге, захищає кішку від холодів. Довжина хутра може досягати на спині 4 сантиметрів! Але тільки розміри «підкачали» - андська кішка разом з хвостом у довжину не більше 70 сантиметрів. А хвіст її, прикрашений чорними кільцями, становить більше половини довжини кішки.Полює андська кішка ймовірно і вдень, і вночі. Здобиччю її можуть стати будь-які дрібні ссавці, гризуни, птахи. Зокрема, вона ласує шиншилами, які мешкають неподалік. Припускають навіть, що шиншила становить основну частину раціону андської кішки. А ще андська кішка не дає спокою системологам. Остання класифікація включає її в рід Leopardus. Але особлива форма черепа, ендемічне проживання в Андах, забарвлення хвоста і тіла створюють унікальний портрет андської кішки. Вважається, що андських кішок зовсім небагато. Можливо тому їх так важко зустріти. Це найрідкісніші котячі Південної Америки, і екологи старанно охороняють цей вид. Вашингтонська конвенція по захисту видів забороняє будь-яке використання андської кішки, виготовлення та розповсюдження з неї будь-яких товарів. Це, звичайно, в першу чергу стосується незвичайного і теплого хутра високогірної кішки. Вид внесено до Додатку I Конвенції CITES та до Червоного списку МСОП видів під загрозою зникнення.
Джерело: http://www.eco-live.com.ua/content/blogs/visokogirna-andska-kishka | 
